Так м’яко вечір клав акварелі…
Ще свіжі фарби і вогкість біла…
- Гей вітре, вітре! Лаштуй орелі!
А він знемігся, а він не сила…
І несміливо багаття тіни
Й червоні плями у імлі єднало…
Якось здавалось, що-ось - єдине!
І так здавалось - що це бажане…
Тремтіли тіни, дрижали згуки…
(О, ти бажане! О, ти єдине!)
Чиїсь жилясті, криваві руки
На небі рвали завісу синю…
Зелений вітер спочив на кручі…
Розправив крила в дзвінкій сутіні…
Такий широкий! Такий пахучий…
(О, ти бажане! О, ти єдине!)
- Так ти стомився? Так ти не сила?
Гей вітре, вітре! Лаштуй орелі!
Ще свіжі фарби… і вогкість біла!
Так м’яко вечір клав акварелі…
Дмитро Тась