В ранці душа розоврнулася… шкло - визерунки ялинками…
Шкло мармуровили рисами - білими, білими, білими…
Голос далекий трівогою… Думки застигли перлинками…
Вічно, нечутно, незрівняно, мріями стелються килими…
В щільним сплетінні ялинковім око крізь шкло не покорою,
Око коблучкою срібною владно в мій погляд вструмилося…
Зоряні, зострі метелики! В душу самотною зморою,
Тою, що серце знесилила, тою, чім вперше забилося…
Дівчину з білою муфтою я привітаю цілунками,
Я привітаю обіймами панну з шовковими віями!
Драстуй снігурко сподівана! Дрвстуй забута дарунками!
(Око на шклі між ялинками, око надіі знесилює…)
… Вічно, нечутно, незрівняно, мріями стелються килими…
Голос далекий трівогою… Думки застигли перлинками…
Шкло мармуровили рисами - білими, білими, білими…
Вранці душа разридалася гостро — крижаними зірками!..
Дмитро Тась
1922