Пелюстки троянди білої
Хочу затоптати в чорному багні
І дивитись з посмішкою смілою,
Як вони вмирають, тихі та сумні…
А коли згасатиме вже білий день,
І коли спалахне захід, наче кров,
Полетять тоді в безвітну далечінь
Душі пелюстків, як і моя любов…
Люде, що побачуть, як вони умруть,
Нічого не зрозуміють в тім,
І, знизаючи плечима, геть підуть,
Байдуже підуть шляхом своїм…
Ладя Могилянська