… Із північі везли байдужий труп
У чорнім гробі до степів широких,
Аби землі віддати їй належне
На березі ревучого Дніпра…
Привезли… І поставили труну
Без квітів, без вінків, таку холодну…
А навкруги похилена юрба,
Не творячи надгробного ридання…
І важко билась тиша у серцях
Як птиця злякана, поранена на смерть…
І вийшла жінка в чорному убранні,
Наблизилась беззгучно і поклала
Вінець терновий на труну самотню…
О, вічна слава матері землі
Що поруч з квітами колючі терни родить!..
Оздобленим тернами - вічна пам’ять…
Ладя Могилянськя