Михаил Могилянський
ВІЗЕРУНКИ БРЕХНІ
(“Речь”, № 27, 1913)
“Було б болото, а чорти знайдуться”!
Був би попит на брехню — брехунів вистачить. Авжеж відчувається останнім часом значний “попіт” на брехню з українського питання. Ще цими днями петербурзьке телеграфне агентство розіслало телеграму зі Львова від 20 січня, в якій мовилось: відбулися попередні збори українців для заснування всеукраїнської партії. За повідомленням “Руслана” партія має на меті національне й політичне об’єднання всіх українців по обох сторонах кордону для спільних дій у серйозний момент. Малопоширений у Галичині “Руслан” (клерикальний “Християнсько-суспільний щоденник”) ким саме читається в Росії? І добродії, котрим потрібна брехня стосовно цього, вочевидь, розраховують, що повідомлення “зробить свою справу”. Досить цікаво буде читачам дізнатися, що посилання телеграфного агентства на “Руслана” зовсім брехливе. У № 25 “Руслана” надруковано статтю “Розпад радикалів”, у якій газета висловлює свою радість із приводу занепаду галицької української радикальної партії. “Руслан” закінчує свою статтю так: “поступовий занепад радикальної партії дає підставу для виникнення нової “всеукраїнської партії”. Сили, що спрямовувалися на протикультурну роботу руйнування релігії і авторитету священиків, йдуть на як-не-як культурну народну працю”.
Оце й усе, що повідомляє “Руслан” про “нову партію”, про яку жодного слова не повідомляється в інших українських газетах. І на цій канві ПТА уже вишило візерунки “національного й політичного об’єднання всіх українців по обох сторонах кордону для спільних дій у серйозний момент”. Ті, хто вишиває ці візерунки, добре знають “правило”. Calomniez, calomniez, ib en restera toujours quelque chose. Знає це правило і київський кореспондент “Нового времени” — п. Запорожець, що цими днями повідомив: “хоча київська міська Дума на клопотання комітету зі спорудження пам’ятника Шевченку і відвела місце для останнього на Какркваєвській площі, але потім виявилось, що комітет, створений у Києві без дозволу уряду, не має ніякого дозволу і на встановлення самого пам’ятника в Києві. Уряд дозволив полтавському земству створити комітет для збирання пожертвувань на спорудження пам’ятника поету Шевченку. Передбачалося, що комітет цей матиме осідок у Полтаві і що сам пам’ятник споруджуватиметься в межах Полтавської губернії. Але полтавське земство, скориставшись сум’яттям визвольного руху, створило комітет у Києві, а потім цей комітет вирішив, не спитавши для цього відповідного дозволу уряду, ставити пам’ятник у Києві”!! (Новое Время”, № від 19 січня). Цікаво не те, що все це суцільна брехня (починаючи з того, що насправді — “31 серпня 1905 р.” міністр внутрішніх справ визнав можливим дозволити полтавському земству відкрити повсюдно в межах імперії підписку на спорудження в Києві пам’ятника поету Шевченку”), — цікавіше те, що Київський комітет вже одного разу надрукував у “Новом Времени” офіційне спростування цієї самої брехні того ж самого п. Запорожця.
Всього кілька місяців назад спростування комітету (з посиланнями на документи) було надруковане в “Новом Времени”, а тепер газета повторює ту ж брехню, в якій розповідається, що Полтавське земство і Київське міське самоврядування, користуючись сум’яттям визвольного руху, діють “явочним” порядком. Брехня комусь потрібна, і для п. Запорожця знаходиться робота.
Мих. Могилянський