Ось і осінь… Стук копит бодьорий…
Маріть сад шипшиновим кущем
Ми скарбницю літа тільки вчора
Відмикали золотим ключем.
Тільки вчора блискавки зухвалі
Повутинням в небо уп’ялись.
А сьогодні - вітер на каналі
Жмутками разкидав жовтий лист.
А сьогодні - чіткість дум прозорих,
І осіння глибина очей,
І ясна сталевість слів бадьорих,
Тровчих днів і зоряних ночей.
Осінь-осінь! Глянь-но, скілки сили
В міцно стиснених ії вустах!
Як шалено разгортають крила
Ранішні вітри в ії полях!
Налетять, пригонуть, поцілують,
Полум’я развіють прапорів,
Юних і сміливих загортують
До останніх соняшних боів…
В жовтих травах скам’янілі роси…
Хай колись розтопить іх весна…
Переможемо з тобою, осінь!
- Можемо! — несе мені луна…
Ладя Могилянська